eshkilev (eshkilev) wrote,
eshkilev
eshkilev

Xa

Володимир Єшкілєв

Ха

(оповідання з циклу «Мандри у Другому ступені»


1

За 2718 років до народження Христа, в першу декаду прохололого місяця Хепі, побожний народ Верхнього і Нижнього Єгиптів святкував перемогу над розбійними кочовими племенами скотарів Аму, які турбували каравани на шляхах до царства Мелкицедека та втнули прикрий неспокій на східному кордоні держави фараонів. Тепер дурні скотарі пили гірку воду поразки, їли попіл своїх згаслих зруйнованих вівтарів. У війні з єгипетським військом вони втратили свої отари, дітей, жінок і були розсіяні у безводній сірій пустелі за колодязем Судуд.
Кращим воїнам з полонених Аму фараон наказав повідрубувати руки і виставив їх на глум. Єгипетські мухи і оводи сідали на рани полонених воїнів Аму, а ті не мали рук щоби їх відігнати і карлючилися на пекучому сонці. Єгипетські діти обкидували їх ослячим гімном і кричали образи. Це видовище тішило серця синів і дочок чорної землі Кемі. А ще більше їх тішило, що народ Єгипту з нагоди такого свята отримав три додаткові дні священного і повного неробства, а також три тисячі триста тридцять великих барил з найкращим темним ячмінним пивом. За це народ дякував справедливим правителям Кемі і голосно кричав здравиці фараону, його полководцям, колісничим та непереможним воякам.
Щасливі караванщики від свого поважного товариства також подарували мемфіським міщукам пива, фіру з часником і ще тридцять три фіри насичених підсолодженою олією ячмінних коржів. Святкові намети чиновників і багатіїв вкрили пагорби на межі західної пустелі, а їхні танцівниці, вшановуючи предків, виконували чинні підстрибування та обертання перед брамою Міста Мертвих. Там таки, у пустелі, поставили для потребуючих прочан барила з пивом і патики, до яких поприв’язували смердючі відрубані руки дурних Аму.
Жерці на обох берегах Нілу приносили тлусті святкові офіри, вели процесії і возносили гімни. Коли вони стомлювалися, їхні жінки та діти виходили на подвір’я храмів, співали войовничих пісень й били в жіночі тулумбасики. Вони робили це так старанно й завзято, що геть розлякали усіх крокодилів від столичного Мемфісу до священного міста Ону. Крокодили сховалися від того гармидеру в густих нільських очеретах і лупали звідти очиськами.
На третій вечір цих святих шаленств, коли присмеркова тінь зжерла останній відблиск Сонця на позолоченому вершечку піраміди з назвою «Небкара могутній радіє», фараон Верхнього і Нижнього Єгипту Ра Гор-ахте Мер-анх-Ра Снофру викликав до свого святкового намету верховного жерця храму бога Гора в Тінісі найсвятішого Какау. За півоберта годинника до того, як найсвятіший Какау прибув до його резиденції, володар Снофру відіслав від себе усіх жінок, служників з опахалами, служників з трисвічниками, служників із семисвічниками, гадальників, намащувачів, родичів, колісничих, жерців і радників. Він утримав біля себе тільки старшу дружину і верховну жрицю Шепсесті. А для охорони свого священого тіла залишив двох кошлатих німих лівійців, що стояли біля самого трону з оголеними золотими сокирами.
Какау вповз до намету на колінах, впав на черево перед троном володаря обох Єгиптів і лежав довго. Одна з п’яти священних кіток богині Баст підійшла до нього, вкусила і нявкнула, що було хорошим знаком. Тим часом лівійці востаннє перевірили усі завіси та кутки намету і переконалися, що на відстані двадцяти й ще чотирьох кроків від трону нікого немає. Тоді вони вдоволено загарчали, допомогли старому Какау підвестися і, за знаком володаря, поставили його перед обличчя живого бога у почесній позі.
«Вітаю тебе, божественний, переможний і вічно живий Небмаате», -- сказав жрець пошепки, називаючи фараона не «зовнішнім іменем», а таємним «іменем Гора», яке з усього Єгипту знали лише дванадцять обраних і додав на повний голос: «Нехай щасливим, твердим та вічним буде твоє правління!»
«І я вітаю тебе, найсвятіший Биче биків, мудрий мій вчителю, здоров’я тобі!» -- відповів Снофру і наблизив своє грізне обличчя до обличчя Какау: «Потребую твоєї поради. Тут і тепер».
«Давати поради тобі – нехай вічним буде твоє правління! -- є для мене насолодою, вищою за насолоду від жінок, їжі та питва, і рівною насолоді вівтарного спілкування з Єдиним Богом, твоїм правдивим небесним батьком!» -- вклонився старий жрець.
Фараон Снофру побачив темні плями і бридкі гулясті нарости на схиленій голеній голові старого. Він подумав у цю мить, що невдовзі Єдиний забере в нього наймудрішого з радників, і верховним жерцем, згідно з Таблицями Переміщень, стане його восьмий молодший брат Сем-Амен Хінджер. Цього свого брата фараон не любив. Голос володаря потеплішав:
«Завтра я накажу майстрам Міста Мертвих та майстрам Дому Царських Шліфувальників розпочати будівництво моєї піраміди, адже піраміда мого вічно живого попередника Озіріса-Хуні вже впорядкована й обличкована належним чином, а для його поминального храму мною затверджено утримання державним коштом для сімох молодих жерців з родини Ноферка-ратуре, працелюбних, втаємничених і побожних», -- повідомив жерцеві володар і продовжив: «Як відомо тобі, Какау, моя майбутня велика і досконала піраміда буде мати зовнішнє ім’я «Снофру переможний сяє», але мені потрібно також дати моїй піраміді ім’я приховане і животворне. Адже з часів великого будівничого, тричі божественного Імхотепа, кожна з пірамід отримує таке таємне ім’я, котре знають лише «майстри обрані з дев’ятьох» та «майстри обрані з п’ятнадцяти». Без такого імені на її брилах не спочине вічність і доброчинна богиня Нефтіс не збереже її від блудливого зла з пустелі».
Какау задумався, потім промовив:
«Мій незабутній святий батько, у свій час та при добрих знаках, дав напрочуд вдалі таємні назви трьом чудовим і правильним пірамідам трьох колишніх царів: Озіріса-Сетіса, Озіріса-Небкари та Озіріса-Ноферкари, за правління яких він був верховним жерцем в Тінісі. Сам я, порадившись з богами і Єдиним Богом, якого заборонено називати та малювати, дав таємне ім’я непорушній піраміді твого вічно живого тестя і попередника, божественного Озіріса-Хуні. За роки, що пройшли від тих називань, жодна з цих пірамід не була пограбована чи сплюндрована, хоча в непевні часи Озіріса-Ноферкари нас спіткали хвороби і бунти, а в попереднє правління злобливі нечисті люди з жовтою шкірою та гнилими зубами руйнувати канали в оазі Атеф-Хент, доходили до самих мурів Ону і розкопували могили. Правильно покладені імена відлякали бунтівників, грабіжників та гнилозубих від твердинь спочинку володарів. Тому, о живий боже двох світів, я смію сподіватися й на успіх теперішнього називання».
«Я знаю про святість твого спочилого батька і щодо висоти твоєї називальної вправності не маю жодних сумнівів», -- кивнув Снофру.
«Дякую тобі, Сонце Кемі! То ти хочеш тут і тепер почути справжнє животворне приховане ім’я твоєї майбутньої величної піраміди, божественний Небмаате?»
«Так».
«Ха», -- прошепотів жрець.
«Чому «Ха»?»
«Бо це слово, божественний Небмаате, озачає «свято» і «приємність». На честь теперішнього свята я раджу назвати її «Ха». А ще, мій вічно живий володарю, це слово означає «припинення усякого наміру, дії та події». Це найважливіше. «Ха» -- це те, що знаходиться за межами нашого метушливого світу А-зі, а значить – за межами присутнього в цьому світі зла. Адже зло ховається в діях, як хижий бегемот у болоті. Але воно не досягне місця спочинку твого тіла і твоєї душі «ка», якщо боги зупинять марноту світу А-зі на порозі піраміди «Ха».
«Нехай буде так», -- погодився могутній і грізний володар обох Єгиптів.
А свята кішка богині Баст нявкнула тричі.

2

Влітку 2005 року старого розенкройцера Северина Уласа Солтиса запросили вільні муляри з міста Ч. відвідати Схід їхнього міста. Це мало статися напередодні відкриття у ньому нової регулярної, визнаної та законної ложі франкмасонського обряду «Золотої зорі Мемфісу» під індексом К-56.
Старий не хотів їхати, але його учні Б. та М. упрохали Солтиса не відмовлятися. Вони звідкілясь дізналися, що численна заможна громада «братів Золотої зорі» в місті Ч. є хлібосольною, і що шанованих метафізиків з Галичини ця громада гостить у найкращих ресторанах свого благодатного краю. Побачивши, як підстрибують у передчутті смачної вечері учні, старий розенкройцер відірвався від перекладу трактату «Про помічні аромати дикої сливи з садів Середнього і Верхнього Чжоу» і став збирати дорожню торбу, до якої поклав старовинне німецьке видання карт Таро та дубовий пенал з могутніми масонськими оберегами. Учням наказав бути уважними, бо ж місто Ч. знаходиться недалеко від тих країв, де грунти прокляті і самі з себе виводять у Божий світ вурдалаків.
«Окрім того, -- попередив він учнів, -- тепер є небезпека пташиного грипу. Не замовляйте у кабаках страви з курятини. І, взагалі, майте стрим до їдла».
На вокзалі міста Ч., за добрим масонським звичаєм, двійко братів з «Золотої зорі» зустріли Солтиса з учнями. На розкішному авто їх доправили до не менш розкішного заміського ресторану. Там, в приємному павільоні під віковими дубами і липами, їх привітали доторками, знаками і словами Наглядаючий майстер української провінції «Мемфісу», майстри регулярних лож міста Ч., заступник міського голови брат Н., головний архітектор міста брат О. і депутат брат С.
Вони урочисто і велемовно повідомили Солтисові, що його заочно піднесено до символічних посад «почесного обраного носія Хоругви Хнума» в ложі К-43 та «почесного тлумача священних текстів Західного Пілону Карнаку» в ложі К-51. Ці посади, як повідомив Наглядаючий, давали Солтисові «достатнє і повне право» пройти величний і страхітливий ритуал підняття у 55 градус «Мемфісу», але старий розенкройцер з подяками і перепрошеннями від такої честі відмовився, пославшись на підупале здоров’я. Відмовився він також прийняти дванадцятипроменеву срібну зірку «Ордену Луксора до Пломеніючої Зорі». Натомість він познайомив Наглядаючого зі своїми учнями і рекомендував прийняти їх у регулярне братерське спілкування.
Перед тим, як сісти за стіл, Наглядаючий попрохав Солтиса приділити йому кілька хвилин. Вони вибачилися перед братами, усамітнилися в ресторанній альтанці, обмінялися секретними «доторками вищих градусів», визнали один одного в належних рівнях і Наглядаючий сказав:
«Северине, високовчений брате, маю одне нагальне прохання до тебе».
«Уважно слухаю тебе, вельмидостойний брате Борисе».
«Як відомо тобі, кожна регулярна ложа «Мемфісу» от вже чотири з половиною тисячі років, окрім індексу, отримує таємне герметичне ім’я, яке ми, за святою єгипетською традицією, називаємо «менанх».
Солтис ковнув на знак розуміння.
«Щодо менанху нової ложі К-56, -- продовжив Наглядаючий, -- серед братів виникла прикра суперечка. Достойний брат Олександр запропонував назвати ложу іменем «Германа до чорної Черепахи», щоби продовжити традиції назв давніх галіційських лож. Так, ніби то, називалася ложа у Величках, заснована Йозефом Клеменсом у 1777 році. Але ця ложа тоді підпорядковувалася Празькій префектурі Великої національної ложі Австрії і до традиції «Золотої зорі Мемфісу» не мала ніякого відношення. Натомість брат Андрій запропонував менанх «Істинний ашлар до Озіріса». Але братам, що перебувають у філософських градусах, чомусь не подобається слово «ашлар». Хочуть просто «камінь». А це вже не подобається мені. Ми вирішили, що тільки така заглиблена у таємниці назв людина як ти, брате Северине, зможе правильно і животворно підібрати менанх для К-56. Прошу тебе не відмовити».
«Назвіть ложу «Ха», -- порадив Солтис не роздумуючи ні хвилини.
Певно, така швидкість вразила його співрозмовника. Наглядаючий майстер на хвилину замислився. Потім якась тінь спала з його обличчя і очі його прояснилися. Він полегшенно посміхнувся, поплескав розенкройцера по плечах і сказав:
«А ти ще не втратив дзену, старий. Нехай буде так».

3

На банкеті учні Б. і М. уникали курятини і пили виключно ірландське віскі. Вони дивувалися тому, що підпилий Наглядаючий постійно збивається у своїх тостах з регулярної мови на якусь дику суміш давньоєгипетської та української й промовляє щось на кшталт «хата-ха» чи то «ха-анхой». Солтис пив небагато, мружив вибляклі в мандрах очі, загадково посміхався в бік депутата і віце-мера, а достойний брат Олександр увесь час намагався в чомусь переконати старого розенкройцера. У чому саме, учні так й не допетрали.
Під кінець банкету сталася смішна пригода. Великий яйцятий кіт прийшов до павільону і став нявкати на Солтиса. Достойний брат Олександр в цю мить чомусь дуже зблід, а старий розенкройцер вийняв з колоди та показав йому ХІХ карту з «Таро посвячених» німця Якима Вінкельмана, яка називається Sonne des Osiris -- «Сонце Озіріса». Він промовив до Олександра, тримаючи карту перед його очима:
«Вогонь запалюється в духів тільки коли вони переборюють матерію, мій брате. Сонце освітлює тих розумних, які піднеслися над туманом попереднього способу мислення».
Брат Олександр від тих слів знітився й приклав руку до серця на знак братської згоди та упокорення перед істиною вищого градусу. Наглядаючий полегшено й голосно засміявся. Він підвівся з повним келихом золотавої «біхерівки» і проголосив тост:
«За тих котів, які вчасно нявкають».

Вже у зворотньому потязі старий розенкройцер розслабився і сказав учням: «Називання – найтяжча робота для містика. Зі ста придуманих назв дев’яносто дев’ять народжуються мертвими. І тільки одна живою. Для того, хто постійно ходить, вагітний назвами та іменами, це надзвичайно важке випробування». А потім додав:
«А які тепер дурні коти поробилися, брацця! Ну просто жах».
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments