eshkilev (eshkilev) wrote,
eshkilev
eshkilev

Звір повчальника Герма

Володимир Єшкілєв

Звір повчальника Герма

З циклу оповідань «Мандри у Другому градусі»


1

Якийсь Герм (Ермас) згадується у привітанні св.апостола Павла римським християнам (Послання до Римлян 16:14), і дехто з визначних тлумачів цього тексту розглядав саме цього достойника як автора розлогого повчального твору перших століть християнської ери, відомого під назвою «Чередник Герма», в якому містяться видіння, заповіді і той вид цікавих оповідок, що його середньовічні писарчуки-латинники означували словом «similitudines».
Щоправда, канон Мураторі повідомляє: книгу написав той італієць Герм, який був братом Пія Першого, Римського Папи у 142—157 рр. Як би там не було, цей твір визнано чинною частиною християнського церковного передання такими авторитетами Церкви, як св.Іриней, св.Климент Олександрійський та Оріген, але пізніші – не менш авторитетні -- упорядники канону відносили його до сумнівних джерел.
У Четвертому видінні «Чередника» Герм розповідає таке:
«(1) Через 20 днів після минулого видіння, бачив я, брати, образ гоніння, яке має настати. Йшов я полем біля Кампанського шляху, від великої дороги до поля майже десять стадій; через це місце ходять рідко. Мандруючи самотньо, я молив Господа, щоби Він підтвердив ті об’явлення, котрі явив мені через святу Свою Церкву, підтримав мене та дав покаяння усім рабам своїм, що спокусилися задля прославлення великого і доброчесного імені Його. І в той час, коли я славив Його і дякував Йому, ніби голос відповідав мені: «Облиш сумніви, Герме!» Почав я думати і говорити собі: «Що мені сумніватися, коли я так укріплений Господом, і бачив предивні Його виконання?» Пройшов я трохи, брацця, й уздрів пил, що стіною підносився до неба. І спитав я себе: «Невже це йде худоба і здіймає такі порохи?» Відстань між нами була стадія. Між тим пил здіймався все густіший і це не вкладалося в межі звичного. Промкнулося сонце, і я побачив величезного звіра, подібного до кита. З пащі його виходила вогненна саранча. У довжину ця істота мала біля 100 футів, а голова нагадувала глиняний горщик. Загорнутий у віру Божу, сміливо виступив я назустріч звірові. Звір, натомість, рикаючи, виявляв таке могуття, що при нападі міг би зруйнувати місто. Я наблизився до нього, і така велика тварина розтягнулася на землі, і нічого, окрім язика не показувала. Вона навіть не рухалася, коли я проходив повз неї. Цей звір мав на голові чотири кольори: чорний, потім червоний або кривавий, золотавий та білий».
Один із візантійських переписувачів цієї оповідки додав, що Бог послав на допомогу Гермові янгола що керує звірами на ім’я Еґрін і той наслав на звіра параліч. Доктор богословія, професор Київської духовної академії о.Прєображенський дотепно зауважив у своєму коментарі, датованому 1885 роком, що ім’я янгола може бути недолугим поєднанням грецьких слів «теґрі» (збудження) і «агпін» (тварина). Сучасний дослідник припустив, натомість, що «Еґрін» походить від староелінського «еґреґорос» -- охоронець. Обидва припущення мають право на існування.

2

Влітку 2005 року, блукаючи Галичиною з двома учнями, старий розенкройцер Северин Уліс Солтис почув, що якась місцева дівчинка бачила дивне створіння. Солтис завжди вважав, що в чудовиськах заховано пайку педагогічного змісту і порадив учням детально і неквапно розпитати дівчинку про її пригоду. А потім скласти учнівське дослідження, необхідне – серед іншого -- для підняття їх у вищі ступені Хреста і Троянди. Кожного з учнів було відряджено окремо. Учні виконали завдання, але їхні дослідження про дивне створіння кардинально відрізнялися одне від одного. Стало зрозуміло, що мова йде про зовсім різних дівчат, які, відповідно, бачили різне. Це засмутило учнів і породило в них сумніви. Але Уліс Солтис заспокоїв молодих пошукачів Істинної Рози, пояснивши, що у деяких випадках одне й теж саме явище набуває повноти ознак в кількох проявах, які не суперечать єдиній і цілісній природі феномену. Він уважно прочитав учнівські звіти. В них мовилося про таке:

Звіт учня Б.

Дівчинці Тетяні батьки купили «іграшку для ванни» китайського виробництва – маленьке китеня синього кольору. В інструкції, доданої виробником до іграшки (учень Б. знайшов її і долучив ксерокопію інструкції до свого звіту), повідомлялося, що у ванні синтетичний пористий матеріал «егрілен», з якого зроблено фіґурку китеняти, починає інтенсивно вбирати в себе підігріту (від 25 до 35 градусів Цельсія) воду і фіґурка збільшується в 10—15 разів. При висиханні, стверджувала інструкція, китеня знову набуває первісного розміру, а також залишається придатним до багаторазового використання. Інструкція не рекомендувала занурювати китеня в окріп, підносити до відкритого полум’я, ковтати цілим або частинами, застромлювати його в анальний та вагінальний отвори, розфарбовувати олійними і аніліновими фарбами та обробляти миючими засобами, що містять хлор або трихлорізціанурову кислоту.
Коли Тетянка поклала іграшкове китеня у воду, воно почало швидко і прикольно збільшуватися, як і передбачалося згаданою інструкцією. Батьків Тетяни в цей момент у ванній кімнаті не було, дівчинці процес подобався і вона сміялася. Чи застромлювала кудись Тетянка іграшку, учневі Б. вияснити не вийшло. Китеня, а радше – кит, все збільшувався, вбираючи воду з ванни. Кран було відкрито і після вичерпання ванни іграшка продовжувала рости. Вона притиснула дівчинку до облавку. Егрілонова потвора була теплою і наче живою. «Воно дихало, мало велику круглу голову і круглу пащу з товстими губами. Очей у нього не було зовсім», -- згадувала дівчинка на прохання учня Б.
Вона почала голосно верещати і кликати батьків. Ті швидко прибігли, витягли дівчинку з пастки і закрили кран. Але «кит» немов би навмисно ворухнув «хвостом» і зламав трубку душового пристрою. Він вбирав в себе усю воду, яка виривалася з підігрівача і заповнював собою кімнату з дивовижною швидкістю. Під вагою його плоті акрілова ванна тріснула і зруйнувалася мийка. Люди вистрибнули до коридору. Коли вони вимкнули систему водопостачання, егріленове чудисько вже встигло заповнити півквартири і виламало дві внутрішні стіни. Батько Тетяни намагався розрізати «кита» ножем і металевим ріжком для взуття. Відрізані шматки набували кулястої форми.
Коли притік води повністю припинився, чудисько охопили дрижаки і корчі. Замість того, щоби «висихати» згідно з інструкцією, воно нагло почорніло й почало смердіти гнилою рибою. Процес «розкладання» був несамовито швидким («ураганним» -- написав у звіті учень Б., що здалося Улісу Солтисові зайвим для метафізика виявом життєвої захопленості) і супроводжувався виділеням глеюватої субстанції. Остання залила всю підлогу. Відмивати її було важко й бридко. Твердіші шматки «кита» винесли на смітник аж двадцятьма відрами. Сусіди були дуже роззлючені сморідом, який не розвіювався дві доби. Пси сильно заводилися і скиглили, а щури і миші повтікали з будинку, де мешкала родина Тетянки.

Звіт учня М.

Дівчинка Ганна була старшою за Тетяну. Власне вона була вже не дівчинкою, а дівчиною, розвинутою фізично і досить кмітливою. Її пригода почалася в рейсовому автобусі, яким вона ввечері поверталася після відвідин подруги. Та вчилася у коледжі в районному центрі. В автобусі у Ганни сильно заболів живіт. Дуже сильно. Вона просила шофера зупинитися, але той в брутальній формі категорично відмовив. «Зрештою, його можна зрозуміти», -- написав у звіті учень М. і Уліс Солтис після недовгих роздумів з ним погодився.
В певний момент біль став вже зовсім нестерпним і Ганна була змушена випорожнити кишківник безпосередньо в автобусі. Реакція шофера і пасажирів була передбачуваною. З легкими тілесними ушкодженнями і вимащена власними фекаліями, Ганна опинилася в дикуватій місцевості на правому березі Дністра. Вона ретельно вимилася в річці, випрала одяг, та вирішила дочекатися ранку у схованці (дерев’яній буді невиясненого призначення), мудро розміркувавши, що нічна зустріч з аборигенами протилежної статі може мати не тільки позитивні наслідки.
Спати Ганна не могла, бо змерзла, а одяг висихав дуже повільно. Вона плакала і змучувалася. Під ранок дівчина визирнула з буди і побачила, що через Дністер переповзає дивне створіння. Воно нагадувало, за її свідченнями, гібрид кита і велетенської мокриці. Розміром воно перевищувало триповерховий гуртожиток, в якому мешкала подруга Ганни. Щось, схоже на грубу луску, вкривало істоту. В примарному ранковому світлі цей панцир вібрував і відблискував. Туман не дозволяв визначити довжину і форму хвоста. Голова потвори була схожа на баняк з круглою беззубою пащею, готовою поглинати цілі народи. Ганна вчила у школі зоологію і твердо знала, що не тільки в благословенній Богом Галичині, але й в усьому світі таких потвор немає і бути не може. Незадовго перед тою пригодою Ганна читала фантастичну книжку про паралельні реальності і дуже злякалася. Вона вирішила, що якісь мстиві небесні сили покарали її за неохайну поведінку в автобусі і перенесли в недобрий паралельний світ, де живуть різні хижі чудовиська. Вона знов сховалася у буді і ще раз всралася з переляку.
Там, у буді, вже надвечір наступного дня, її знайшли підпаски з села Побережжя. В районній лікарні психіатр прийняв навдивовиж фахове рішення, і Ганну не запроторили до стаціонару, призначивши їй валер’яну, медазепам та сечогінні для заспокоєння. Сільські діти трохи помордували її, пишучі на парканах «Ганька – психа і засранка», але тим біди дівчини і закінчилися. Мати швидко видала її заміж за старшого чоловіка. За сусіда, непитущого та заможного.

3

В день святих Апостолів Петра і Павла Розенкройцер Уліс Солтис запросив обох учнів на те місце, де стражденна Ганна бачила чудисько і де ще зберігався широкий слід його маршруту. Там вони вирівняли чотирикутний майданчик, накреслили на землі Таблицю, запалили Світочі і поставили на сході майданчика символічну Арку. Здійснивши належні ритуали, Уліс Солтис зачитав учням Четверте видіння повчальника Герма, а потім запитав учнів: яку просувальну істину винесли вони із своїх мандрівок слідами потвор.
Учень Б. сказав, що появи чудовиськ завжди супроводжуються пилом, сморідом та випорожненнями і не отримав за цей висновок схвалення від посвяченого мужа. Учень М. довго розмірковував про те, що банячкова форма голови монстра є насиченим знаком Повноти Зла і теж не отримав схвалення.
«Любі мої брати, -- сказав Уліс Солтис учням, -- ще жерці давньоримських святилищ знали, що світом совається Щось, назване ними Mater saeva cupidinum – Люта мати пристрастей. Це Щось – заблукане і гнане сторожевими янголами впоперек життю нашого світу. Воно сліпе і зніяковіле. Воно рідко виходить на стежки людської уваги. Коли Воно вам зустрінеться, тікайте. Адже, залишивши нас без героїв та пророків, що охороняли добрих людей у давні часи, Великий Архітектор дав нам швидкі засоби пересування».
Він помовчав і додав:
«І навчіться, нарешті, керувати автом».
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments